Примечание по скачиванию.

Аха, тутка є лінки на закачування. Ми знаходимо, що де є в мережі та показуємо пальцем, де взяти. Але хай там як, треба бути чесними: коли ми скачуємо піратський контент, музиканти не заробляють жодної копійки на нашій до них прихильності. Тож, ознайомитись, та бігом в магазин по "ліцензію!"

28 сент. 2010 г.

Американізація захлинулась

Нарила статтю цікаву. Автор Микола Дзись-Войнаровський. Переклад мій.

Музика зі США відступає під натиском Інтернету та законів про захист національної культури.

Як швидко американізується світова культура і, взагалі, чи існує насправді цей процес? Це, на прикладі популярної музики, вирішили дослідити економісти з Пенсільванського університету Фернандо Ферейра та Джоел Уолдфогель.

Вони взяли 22 країни з 1960 по 2007 роки і подивились, які виконавці були в чартах цих країн і яку частку в продажах складала національна музика. На жаль, Росія зі зрозумілих причин до списку не потрапила, хоча можна зробити припущення, що після зняття «залізної завіси» ситуація стабілізувалася, і музичні тенденції в Росії стали приблизно такими ж, як і в решті світу. 

А проте, в тридцятку найпопулярніших виконавців в чартах топ-100 в 2001-2007 роках в цих країнах одна російська група все ж потрапила (див графік) – 2003 року «Тату» підкорила 21 чарт з 22.

Що ж говорить статистика? На перший погляд, все жахливо: американські пісні займають, в середньому, третину всіх місць в чартах і половину в світовому обсязі продажів музики. Частка місцевих виконавців у продажах всередині країни теж, як правило, невелика (а іноземні виконавці представлені переважно тою ж Америкою). 

Національні музиканти домінують у продажах (75-90%) в США, Японії та Фінляндії. Майже 60% прибутку від продажу музики одержують місцеві виконавці в Швеції та Бразилії. В решті досліджених 17 країнах ця частка становить менше половини. В самому кінці списку (менше, ніж 10%) – Австрія та Швейцарія. 

Однак, якщо спостерегти процес в часі, то видно, що частки місцевих виконавців не ростуть і не падають, а коливаються навколо якогось середнього значення (для кожної країни свого). Справді, частка продажів поп-виконавців зі США завжди була високою, але й частка США у світовій економіці теж висока. Музика коливається разом з економікою, і якоїсь американізації більшої за ту, що ми спостерігаємо в продажах комп’ютерів, фільмів, чіпсів тощо не спостерігається. Інакше кажучи, побоювання, що в один прекрасний момент у світі окрім США залишаться ще кілька десятків розвинених країн, але при цьому всередині них не буде національної музики, а сама лише американська – не мають під собою ґрунту.  

Більше того, останнім часом музична американізація навіть відступила. Наприклад, в 1963 році в чартах досліджуваних країн 30% артистів були одні й ті ж самі, але в 1985 році глобалізація стала настільки сильною, що чарти стали однаковими на 2/3. Після цього піку чарти знову набули різноманітності, і на 2007 рік (остання оброблена статистика) вони перетиналися лише на 45%. Та ж сама тенденція в продажах. На початку 60-х частка місцевих виконавців в середньому в світі становила 80%, в середині 80-х впала до половини, але до 2007 року зросла до 70%.

Чому так сталося? З Францією все зрозуміло: після введення 1993 року 40-відсоткової квоти на ефір національних виконавців частка продажів французької музики на місцевому ринку зросла за 14 років з 10% до 60% (див. графік). Ферейра та Уолдфогель виявили парадокс, який не змогли пояснити: ці міри допомогли французьким співакам збільшити продажі не лише на батьківщині, але й в сусідніх Швейцарії та Бельгії. Аналогічні міри із захисту ринку спрацювали в Новій Зеландії та Канаді, однак чомусь виявились неефективними в Австралії. До речі, в Білорусі квота ще крутіша – 75%. На щастя для радіостанцій, поняття «національний виконавець» там трактується досить широко.  

За прорахунками американських економістів, зміни в законах пояснюють збільшення частки місцевих виробників тільки з 10% до 35%. А от що спричиняє подальше зростання з 35% до 60%? Виявляється, в нього лише дві причини – Інтернет та MTV. Завдяки Всесвітній Мережі місцеві співаки можуть набувати популярності в обхід інтернаціональних гігантів звукозаписувальної індустрії, а місцеві відділення MTV змушені, аби заповнити ефір інтересним контентом, розкручувати національних виконавців. Ще один парадокс – за попередніми оцінками національному кіно не допомагають ні закони, ні Інтернет, ні MTV.

Прикметно, якщо враховувати не громадянство виконавців, а їхню національну приналежність (адже рокери з усього світу прагнуть зробити кар’єру в Америці), то це мало впливає на статистику. До речі, частка Америки в загальному музичному експорті приблизно дорівнює її частці в світовій економіці. Зате Великобританія та Швеція виявилися дуже музичними – їхня частка в світових продажах музики майже в 7 разів перевищує їхню ж частку в світовому ВВП. 

Ну й останній з цікавих висновків Ферейри та Уолдфогеля – рок-н-ролл не стільки помер, скільки впав у летаргічний сон. Якщо, звісно ж, говорити про його фінансові результати. Частка року в світових продажах музики стартувала зі скромних 10% в 1960 році та досягла майже 60% в середині 80-х, але потім на фоні злету R'n'B різко впала до приблизно 20% і досі коливається в межах цього рівня. Щоправда, за той час сам рок так сильно змінився, що складно визначити дату його смерті. 

джерело та ілюстрації тут.

Комментариев нет: