Примечание по скачиванию.

Аха, тутка є лінки на закачування. Ми знаходимо, що де є в мережі та показуємо пальцем, де взяти. Але хай там як, треба бути чесними: коли ми скачуємо піратський контент, музиканти не заробляють жодної копійки на нашій до них прихильності. Тож, ознайомитись, та бігом в магазин по "ліцензію!"

2 авг. 2010 г.

Гурт Обійми дощу - Елегія (2009)


Як я спостерегла, мої земляки віддалися на милість піратів: ісперва Крихітка вільно виклала альбом, потім Положинський. У Вія взагалі добра традиція. ТНМК часом викидають дещо... А ось і новачки тенденцію підхопили.

Українське намагаюся купувати: книжка то, чи диск (часом, правда, те українське не варте матеріалу носія). Тому й лінків на скачування українського тут досі не було. Хай там як, але цих, як натраплю в Арт-Вертепі – додам до фонотеки обов’язково. Присягаюся рейкою в зубах моєї коняки!

Налапала в Твіттері цю компанію. Пристойна, скажу я вам, компанія. Знайомтесь: київський гурт «Обійми дощу». Слухаю весь вечір їхній дебютник – «Елегію» (2009). Соліст, Володимир Агафонкін, – універсальна машина: і на гітарі може, і заспіває. Ну і звісно ж, сам пише музику й тексти. Тексти, до речі, мають зміст і смисл.

Слухаєш «Елегію», і розумієш: це – не дощ, це – злива. Майже фізично відчуваєш, як тебе огортають, примушують ціпеніти, холодні, крижані струмені (дарма, що надворі +38).

Це справжнє занурення, скажу я вам. Така музика потребує повітря: «Елегію» краще сприймати десь в готичному соборі, у відкритому полі або на урвистій скелі посеред моря. Ну, чи принаймні, зробити на повну. Тоді дух забиває. Добре, що 8 треків всього, бо дах може не повернутися. :-)

Найбільше враження альбом справить під час депресії, коли там, хлопець кинув, чи в ПМС (тоді люди найбільш чутливі до такої музики, тоді проймає найсильніше.) Це як лізти на вежу львівської ратуші – платиш всього три гривні, а переляку маєш на цілу тисячу! Але враження я вам гарантую і без ПМСу, бо робота якісна, більше того, нема потреби дошукуватися таланту: його добре чути.

Весь альбом витриманий в одному настрої: дощ, осінь, закінчення, втрата етс. Загалом, досить готично. Треки я поки що розрізняю слабо, вирізняю лиш баладу «Самотні Ночі». Однак пішло добре: голос вокаліста рятує ситуацію. О, згадала, кого нагадує: Diary of dreams. Хоча німець явно програє у живості виконання.

Гарний у Володимира голос: низький, чуттєвий і теплий Люблю такі чоловічі голоси. Як на заявлений дум (навіть ф’юнерал), то музика досить жвава. Як на заявлений індастріал, музика досить м’яка й мелодійна. До того ж тут є флейта, скрипка й альт. Всі інструменти звучать живими, що теж не зовсім типово. Тож, затитрований Progressive Rock, найповніше характеризує жанр. Вкраплення жіночого вокалу додають емоції.

Тож, хрестимо пальці на те, аби хлопцям-дівчатам не розгубити імпульс першого альбому та не нарватися на синдром другого. І не зациклюватися на одному чомусь: добре, коли альбом – єдине ціле, але впізнаваність ніхто не відміняв. Ну а там і до зіркового статусу недалеко.

Комментариев нет: