Примечание по скачиванию.

Аха, тутка є лінки на закачування. Ми знаходимо, що де є в мережі та показуємо пальцем, де взяти. Але хай там як, треба бути чесними: коли ми скачуємо піратський контент, музиканти не заробляють жодної копійки на нашій до них прихильності. Тож, ознайомитись, та бігом в магазин по "ліцензію!"

22 дек. 2010 г.

help! дожилась до ручки...

Фихзнаскоко не писала сюда. И вовсе не потому, что не имею, что сазать. Имею. Но єто малопечатно. Как-то не радует ничего, что попадало последнее время в уши. Усталость какая-то. Даже новый альбом СКАЯ не вдохновил. посоветуйте чего путного, а? Чтобы легкие развернулись, да так и остались...

6 нояб. 2010 г.

Unheilig - Winterland

Ниньки в Unheilig вийшло відео на нову пісню "Winterland". Пісню присвячено групі Unheilig. Про піснюю сказати нічого - в мене від неї коле в носі і хочеться повторити. Втім, мені майже завжди такого хочеться.

А незабаром, 19 листопада Граф обіцяє цілий сингл. Та що там сингл - "зимове" перевидання "Гроссе файхайт" у двох томах! Так що готуймося (і морально, і єврами)))

30 окт. 2010 г.

Unheilig - Die Lebenden und die Toten

Трохи мультяшни кліпчегів

Захтілось трохи попустувати. От і викладаю невелику колекцію мультяшного відео. Не лише чистомузичного, але переважно давнього ;) Звісно, Gorillaz дали сто очок наперед, але є, є і в наших селах умільці!







Roop Kumar Rathod (Руп Кумар Ратод)

Індомани, підніміть-но руку, хто не любить Руп Кумара? Правильно, нема тут таких! Тому що цього душевного дядька неможливо не любити. Адже в нього є те, чого немає в божественного Абхіджита і ніколи не буде у чудесного Сону: людське тепло в голосі: він не не має величаво над своєю аудиторією – він серед неї. На його грудях хочеться знайти спокій.

Тембр його попервах плутала з Юдітовим :((, все здавалося, що Юдіт в ті моменти просто був не в голосі. Десь зникала дзвінкість, натомість з’являлась якась втома. Навряд хто візьметься стверджувати, що в Руп Кумара юний голос. Але він так тонко передає почуття, примудрюючись торкнутися потрібних струн в мойому черствому серці, що завжди хочеться повторити трек :))

Руп Кумар відомий більше як закадровий виконавець, однак не лише тим він славний: він ощасливив чимало фільмів (зокрема, Madhoshi та Zeher, наприклад, пісня Agar Tum Mil Jao у виконанні Шреї), написавши музику до них.

Син покійного Пандіта Ратода, дуже відомого свого часу музиканта, і співачки Мангар, спочатку Руп Кумар поривався продовжити батькову справу і засів освоювати табло, виконуючи газелі, бхаджани та каввалі. (Його старший та молодший брати також пов’язали життя з музикою: Шраван писав музичку, а Вінод співав.)

Однак 84-го закинув цю справу та й собі почав співати. Однак, скоро зрозумів, що сенсом його життя це навряд чи стане, і повернувся до газелей. Далі почав писати музику дляфільмів… Відтоді так і дрейфує, постійно пробуючи та освоюючи щось нове, однак не кидаючи першої любові. Кажись, таких людей психологи називають «сканерами».

Ну і, сипону ще трохи пісеньок у виконанні/авторства:
Roop Kumar Rathod feat. Sabri Brothers - Rooth Kar Hum
Tujh Mein Rab Dikhta Hai
Maula Mere Maula
Yaari Bina - London Dreams
Tere Liye - Veer Zaara
Chhota Sa Mann Hai - Bas Itna sa Khwab hai
To Chalun - Вorder
Salaam Aaya – Veer

Підбірочка bhangra-речей

Були, були часи, коли музон з нальотом індійського фолку звучав мало не з кожного радіоприймача. Годів із вісім тому. Так от, знайте, то всьо була фігня. Бо нижче я викладаю пару значно кращих збірочок. Попади щось подібне тоді в ротацію, хто зна, може ми б не застрягли зараз у нескінченній... ммм.... жуйці з дикотек 80-х, 90-х...

Мirchi Тop20
Щоби спати не хтілося. Добре соляночка тоді пішла. Дуже їстівне навіть для категоричних нелюбителів банхри: традиційні "три акорди", на яких власне побудований жанр, відрізняються багатством аранжувань і приємно тішать слух різноманіттям інструментів. Навіть реп є, і це не шкодить.






Debi Makhsoospuri - Ishq Di Mehndi (Music By DJ Vix)-(2009)
Сподіваюсь, що мало хто лишиться байдужий до запальної Akh Nachdi з Мirchi Тop20, яку я виклала вище. А ось, власне, увесь альбом, звідки пісенька потирена.

Дебі - "суворий солдат, що не знає слів кохання", співає дуже енергійно і з силою Якщо треба, піділлє драматизму, однак з ліричністю слабувато. Принаймні, півтони в його тембрі я розрізняю слабо.

Та ж Kinna Roya в Амріндера Гілла страшно уявити, яка би вийшла. В альбомі поєднані традиції та новомодні віяння, приміром органічно звучить в Mitra Di Awaz іспанчаста мелодія.

Альбом якісний, цілком підійде для урізноманітнення, особливо, коли любимчики от-от осточортіють.

20 окт. 2010 г.

Новости про Unheilig

Если кто еще не в курсе, кому твиттер еще не начирикал, сообщаю следующее:


1. Графконцерт перенесен на следующий год. Пылят, ага. 15 апреля – СПб, 16 апреля – Мск. Клубы помойму, тож будут другие, но какие именно, не скажу. От этой новости я впала в такое расстройство, что вот только оклималась, потому назвы не помню.


2. Граф 16 октября, то бишь в прошлую субботу, выступил на разогреве у Кличка-старшего. В том смысле, что «Великая Свобода» напутствовала Виталия на Великую Победу.
live aus dem Ring @ Boxen mit Klitschko
Но все не так очевидно, это событие знаковое еще и тем, что на минуточку, впервые на постсовковом ТВ, на телеканале "Интер" вся Украина видела это лысое чудо. Как мучились бедные комментаторы, выговаривая слово "Unheilig", но-таки сделали три ошибки. Хотя, это, согласитесь, мелочи. А, если кто вздумает потом сообщить, что "...ранее до этого никогда..." - не верьте - было. Целая одна песня.




Кличко рад, что такой успешный музыкант (17 недель на 1-м месте, платина, успех на Бундесвижн 2010) будет выступать перед его боем. (Блин, не, чтоб просто сказать – талантливый!). Ну и Граф, как любитель бокса и давний поклонник братьев, тоже счастлив. На этой почве они даже сварганили фотосессию. Вот «справка» и "улика":


Сергей Садов – садорщик(?), садорист(?), садорник(?)

Коль уж меня занесло в Москву, в которой не было Графа, пришлось втыкать в достопримечательности. Одна из них – Арбат. Ужасное место, душевности в нем не осталось! С неграми-зазывалами в ушанках, балалаечницами в неимоверных трешевых сарафанах, едва способными удержать инструмент в руках, не говоря уж про дернуть как следует тройку струн. (А вот квартет в переходе на м. Театральную площадь, исполняющий бесконечную «Зиму» Вивальди (ну, мы, наверное, просто так попадали), оставил самое приятное впечатление.) Короче, Андреевский узвоз в сравнении с ним – обитель муз.

Так о чем это я? Ага. Так вот, на Арбате есть живая достопримечательность: заросший, в ковбойской шляпе и в ковбойских же, шузах с бубенцами, сидит он на колонке, Сергей Садов.  

Я повелась на него, издалека он звучит как целый ансамбль, звучание наподобие «Музыки Анд» (даже не знаю, кто такие – диски без опознавательных пометок и акцент вродь славянский) , у нас в Днепре на аллее возле Лотоса играют:






Но на диске очарование улицы рассеялось. Если бы не знала, то и не узнала бы: звук какой-то плоский, «погружение в атмосферу звуков природы» тоже как-то не располагает. Короче, слушайте, может, у вас будет другое впечатление.




 




11 окт. 2010 г.

Miss Construction, Oomph!, Unheilig

Люблю наличие чувства юмора и готовность погнать. Особенно, когда это свойство присуще людям, которым по жанру положена брутальность/холодность/ и прочая серьезность. Вот чуток веселеньких видео.

Ну, Граф со своей природной мимикой всем даст сто очков вперед, особо не напрягаясь. Вот рабочий эпизод из жизни.


Да и Умфы всегда любят пошалить, тут они не застали в расплох.


Но вот, чтобы проняться третьим видео, чтобы мозг вынесло, тут необходима экспозиция. Смотрим экспозицию и продолжаем чтение.


На самом деле, Miss Construction – это на 50% Blutengel. Ото тело слева – Крис Пол. Пока что мне не попадалась инфа о нем на известных мне славянских языках. То, что сообщает дойчевики, можно свести к следующему: это неутомимый персонаж с шилом в одном месте: замутил Terminal Choice, но поняв, что проект не дает ему развернуться в полну силу, придумал Blutengel, но в заунывной готике ему скоро стало скушно, вот и получилось ТАКОЕ.

Навеяло...

Шлялись мы с Куксой по Воробьевым горам и попался нам роллерный лыжник. Ну или где-то так называется, думаю все догадались. На ум пришли сразу строчки из дивной давней пародии производства "Красной Плесени":
"Я на лыжах бегу и потею при этом,
Ощущенье такое, что лыжи не едут,
- Может быть, оттого, что ты сильно потеешь,
А быть может, оттого, что сейчас июль-месяц."

И шо вы думаете? Кукса не понимала, о чем идет речь!!! Такая вещь прошла мимо нее! То были дивные солянки, сделанные на высоком уровне, профессионально. Назывались по разному, но по аналогии с "серьезными" солянками "Союз". Музыка оставалась почти без изменений, но слушалось внимательно, хотелось вникать в слова, ведь было во что. Отлично протаскивалась вся та пурга, что метелилась в попсовом музполе начала 2000-х.

Узнаете?
"К чужому парню на дискотеке
Она, прижавшись, сказала: «Люблю»,
И он руками чужими нежно
Обнял ее вдруг за талию,
Чужие руки ее так сжали,
Дыханье сперло, надулись глаза,
И сразу стала она худая,
И сдеформировалася вся.
Девчонка!
А утром была она толстой, Никто ее не любил,
Но добрый простой парнишка К ней руки свом приложил."

Проект внезапно закончился, полагаю, исключительно потому, что бреда меньше не стало, а сколько ж можно...
Нате вам много песен, кто еще не в теме, причащайтесь. Да и вспомнить тоже было бы хорошо.

А я знаю, как низко пал...

Накопилась у меня подборочка знатного видео, пора делиться. Пожалуй, даже рубрику заведу. Если кто с первого разу не понял иронии, объясняю: все эти клипы наглядно демонстрируют, как низко могут пасть уважаемые люди, с именами. Заработанными потом и, часто, талантом, а теперь вот меняют так бездарно на бабло. Отрезвляет, знаете ли. Шоб не сильно увлекаться, и сохранять трезвый взгляд.

Причем все их можно разделить на три условных кучки: работа с бездарями, имеющими "грубі гроші", работа нестолькоталантливыхсколькоизвестных и работа с не совсем безнадежными, скорее поиск нового рынка сбыта. Хотя третья кучка качеством не намного выше первых двух.
Apoctilitica & Пилигрим


Akshay Kumar & Snoop Dogg


Timati feat. Snoop Dogg


Timati ft. Busta Rhymes & Mariya

1 окт. 2010 г.

Ех, молодьож…. Частина2. SounDJack: стьобний акустичний проект

О! Оця компашка здатна підкріпити ділом легендарну тезу про співочий народ. Коли такого добра побільшає на нашому ТВ та радіо, я знайду пульт від тєлєка. Але то має бути якийсь тектонічний зсув, революція наприклад. От як на початку 90, коли мали руїну СРСР та розквіт усіляких, маргінальних зараз, напрямів. 



Ех, молодьож… Частина1. Trans-former


Приспічило взнать, які то зараз справи з талановитою співочою молоддю. «Арт-вертеп» не так щоб аж багато мав цього добра, Тимофій, як я й передбачала, з’їхав у джазове болото, що засвідчили 2 кг дисків відповідної тематики… Виносила я їм мізки довго, врешті зупинила свій вибір на полтавському гурті, Trans-former - «Стигла вишня» (2006).

В руки мені попавсь не те, щоб повноцінний альбом. Там, тіпа, все краще з попередніх двох та п’ять новіших пісень. Плюс бонуси: трек «Лодка» та відео на «Стиглу вишню». Диск демонструє білінгвізм в дії: пісні українською та російською. Важко однозначно сказати, як я до того ставлюся: тексти якісно не надто різняться, бо лірика, повторюся, давно вже факультативна. 

Спочатку позитивне: хлопці не діють на нерви. Хто там в них за аранжувальника? Бажаю йому здоров’я та натхнення. Загалом приємна музичка, мо, надмір старанного пафосу, але, холєра його бери, щирість хлопців пробиває крізь димову завісу провінційного ВІА. Та й завзяття чутись. Це дуже плюс. Фоном в робочий полудень, щоб не заважало, але бадьорило, то якраз піде. Навіть зрання, дорогою на роботу, теж піде.

Тепер всьо решта. 
Головний глюк – враження вторинності. Не люблю, слухаючи музику, мати клопіт, згадуючи, де би то могли поцупити творчо переробити той чи той фрагмент. Я не для того з «бананами» ходжу.

А ще люблять хлопці вітер, з губи не спускають. Втім, не надто морочать собі голови і з вигадуванням назв: «Лід», «Вітер», «Осінь» тощо. Тоді би все зібране під обкладинкою назвали б «Клімат». Якщо йти за логікою...  

Згадаю деякі пісні.
 «Стигла вишня» – претензія на кроссовера, однак на диску є значно кращі речі. Як-от «Калина». Аякже, і Тарас Шевченко не підкачав ;-) Але щось таке є в аранжуванні, цікава пісня дрібними деталями (хоч пару ідейок/акордів-таки позичили (в Енігми?)). 
 «Змусила» - хлопці, ви теж фанатієте від «Танців мінус»? «Все, все, все, что я хочу тебе сказать/ все, все, все, что ты, ты можешь мне ответить/ Ты, ты, ты, ты хочешь танцевать/Твой, мой, твой, мой, наш танец на рассвете» теж моя улюблена.
«Когда-нибудь» - ф топку, а от «Душа»… Ну зробіть з нею що-небудь, прошу! Буде дуже славно! 
Якість запису треку «Думки» бентежить: це точно на студії писали, чи в спальні? Відчуваю претензію на щось, але ефект, як його… дісторшн… галімо застосований. Скидається більше на дефект. «Дім» теж якийсь зіпсутий…

«Фаза луны» (конкурс: хто перший здогадається, звідки запозичено, тому навіки слава!)

Бонуси вартують окремої згадки.
Пєснь «Лодка» має в собі кантрі-мотиви та вербалізацію еротичних фантазій учасників гурту. Ну що ж, буває і таке, не дуже затєйліве. Стосовно кліпу. Я вважала чомусь, що кліп – це щось на зразок відео зі сценарієм, а не дуже любительської якості хоум-відео… кадр дрижить, чіткості ніякої. На мобілку знімали, чи що? Фе, лучче б не робили. Відеоряд можна схарактеризувати полісемічною лексемою «піз*єц». Те ж саме можу сказати й про дизайн самого диску. За таке горіти punkonline в пеклі на сирих дровах! От чого в слові «Актер» літеру Ё незападло було поставити, а чоловічі прізвища на –ко провідмінювати рука не піднялася, чи шо? Ну, і лапки там, поставити… І це – Полтавщина, колиска сучасної літературної!.. 
І взагалі дизайн паршивий, я зі своїми навичками початківця в фотошопі роблю краще, чесно. 

Замість висновку.
Важко жити в 21 столітті, коли все вже сказано/написано/переспівано, та ще, як на гріх, «залізна завіса» впала годів двадцять як. І всі можуть все чути доступно, а заразом, не тільки «переймати досвід», а й ловити на гарячому. 

Напевно, для того, аби почати виробляти власні суперкомпи, треба спочатку навчитись підробляти швейцарські годинники за 1 долар. Так і з рок-музикою: хтось мусить угноїти ґрунт, на якому буятиме сад. Хоча, 20 років начебто минуло від першої Рути, пора б уже буяти.

Робота сирувата, тож, хай звиняють, попередні два диски не шукатиму. Вокаліста випхати на заняття з вокалу, будуть з його люди. Втім, коби втрапити пацанам на пристойну студію, вийшло б незгірш «Дольче віти», бо якість звуку, за деякими винятками, чомусь не є гут. Винятки ще гірші.


Ех, молодьож… Частина 0.

Під цим заголовком буду писати про молодняк, який попавсь мені у вуха.

28 сент. 2010 г.

Американізація захлинулась

Нарила статтю цікаву. Автор Микола Дзись-Войнаровський. Переклад мій.

Музика зі США відступає під натиском Інтернету та законів про захист національної культури.

Як швидко американізується світова культура і, взагалі, чи існує насправді цей процес? Це, на прикладі популярної музики, вирішили дослідити економісти з Пенсільванського університету Фернандо Ферейра та Джоел Уолдфогель.

Вони взяли 22 країни з 1960 по 2007 роки і подивились, які виконавці були в чартах цих країн і яку частку в продажах складала національна музика. На жаль, Росія зі зрозумілих причин до списку не потрапила, хоча можна зробити припущення, що після зняття «залізної завіси» ситуація стабілізувалася, і музичні тенденції в Росії стали приблизно такими ж, як і в решті світу. 

А проте, в тридцятку найпопулярніших виконавців в чартах топ-100 в 2001-2007 роках в цих країнах одна російська група все ж потрапила (див графік) – 2003 року «Тату» підкорила 21 чарт з 22.

a-ha. вот и уходит первая любовь.


Сперва покаюсь: Velvet – единственная песнь, что я тихо ненавижу. Вот прям слышать не могу!

Грустно. Объявили a-ha, мол, совсем, окончательно разбегаемся и, похоже, слово сдержать намерены. Ощущаешь, что вот-вот потеряешь что-то близкое. Блин... Это ж часть моей жизни: под них прошло мое позднее отрочество и юность!

Заслушала их, аккурат, как они разбежались первый раз, только вошла во вкус, как Мортен записал пару самостоятельных работ, а тут и камбек наспел: троица собралась, вызвав виток обострения a-ha-мании. Так потихоньку накопилась почти полная дискография.

Ну кто мне их заменит?! Как заполнить вакуум? Hurts, канеха, неплохи, но согласитесь, лезут, лезут в голову навязчивые мысли про «на кого похоже»!.. Пусть музкритики ликуют об возрождении манчестерской/манкунианской сцены, ставя в пример в том числе, ни на кого не похожий молодняк из «Hurts», но молодняк ведь похож. Голосом на Боно, например. Антонимичностью визуальной подачи дуэта на Pet Shop Boys, часом Muse пробивается этс. Не умаляя никоим образом достоинств этих мальчиков. У меня все ж имеются на них серьезные виды.

С а-ha такого никогда не было, их узнаешь спросонок/ звучащих очень тихо очень издалЁка/даже если терпеть не выносишь. Наверное, они из последних, уникальных. Они ж постигли гармонию: всего в меру: ладная ритм-секция, комбинация лиричных и танцевальных мотивов, и чудесный голос Мортена Харкета. И вообще, прусь от ихних аранжировок, на этой почве от Did Anyone Approach You штырит до сих пор (нууу, там же и барабанная дробь есть!).

Готова поверить википедийным рассказам про Мортеновы пять октав, ибо поет порой дЫвнЫми голосами, умудряясь брать весьма низко. Но про холодный звук музыки увольте. Нет, они горячие. В голосе Мортена есть эротичная хрипотца, человеческое тепло, и в то же время драматизм, страсть даже. Как раз ему хочется подпевать и больших усилий стоит контролировать себя на людях, чтобы не заголосить: «And seeееее... as our lives are in the making we belieееееееееееееve through the lies and the hating that love goes freееееe »
В Киев не поеду. А дабы утешиться, слушаем последний лонгплей, "Подножие горы".

14 сент. 2010 г.

Країна мрій. Частина 6. Львів

Ги, перше, що побачила, випавши з буса "Луцьк-Львів", була реклама Країни Мрій у Львові. Причому, ми знову потрапляли на другий день. Отак і з'являється паранойя))
Мусили йти. Більшою мірою через те, що в Києві зажала на Компаніченка (підсобіть, де купити, чи що? Щоб я вже заткнулася з ним) плюс на Личаківський цвинтар ходили кілька разів, а от щоб піднятись вгору, так нє, треба привід.

Країна мрій. Частина 3. Перформанси

Одночасно працювали кілька сцен: літературна, майстер-кляса для дітей, кобзарі, куліш, козацькі забави. Але виступи можна було натрапити й просто серед яток.

Hurts-Happiness (2010)


Моя спам-активность в блоге объясняется исключительно наличием большого количества свободного времени. Потому как шатание по фестам доконало окончательно: с Киева приехала с больным горлом и хромая на правую ногу, из Коктебеля - немая и на левую.
Но эти пацанчики, определенно поставят меня на ноги! Слушаю сегодня их почти весь день.

Эта попсня, стопудов, нескоро появится в списках FM-ок, потому как хороша! Дебютник Hurts – Happiness оставляет самое приятное послевкусие: синти-поп в лучших традициях, но слышно, что это 21 век. Несколько пафосно, но не портит. Проходных песен нету. Пока что нравится все, не знаю, что и выделить, Water разве? Сплошное отрицание в положительном тоне)))

Это именно та молодая шпана, годная заменить A-ha и Pet Shop Boys. Мое им благословение!

Pata Ni Jind Kadh Mukh jani eh Help! Как добыть эту песнь?

Shin, Jassi Sidhu, Taz, Sukhbir - Pata Ni Jind Kadh Mukh jani eh
Эта песня провоцирует у меня поток обильных соплей и дрожание в области коленей. Но вот засада: нигде чтоб скачать, окромя клипа, найти несколько месяцев не могу... Это что-то на очень социальную тематику, похоже "все звезды" бангры собрались да спели в поддержку. Короче, буду признательна за ссылочку, или целый файлик, чего уж там..

Harbhajan Mann - 2. Типо биография

Харбхаджан Манн родился 30 декабря 1965г в Bathinda, Пенджаб. Он шестой ребенок среди семи братьев и сестер. Но детство прошло в Суррее (Канада). Публичные выступления начал 12 лет, тогда он выступил в некоем шоу для азиатской аудитории в Канаде. Учителеми называет известную пакистанскую панджаби-исполнительницу народных песен Шавкат Али, но надежду на профессиональную карьеру ему дал гуру Карнайл Синх (Karnail Singh).

После большого перерыва, в 1992г выпустил второй Bhangra альбом «Chithiye Nee Chithiye» (первый, «Ishq De Maamle» вышел в 88-м), который стал настолько популярным в Пенджабе, что Харбхаджан решил продолжать.

После «Chithiye Ne Chithiye» были альбомы «Jag Jeondeyan De Mele» и «Vadhaiyan Jee Vadhaiyan» и еще кое-что. И пришла к нему слава, и порвал «Oye-Hoye» все местные чарты, и захотело его MTV India и T-Series… Ясное дело, после такого успеха, когда кинопроизводитель Манмохан Сингх (Manmohan Singh) сделал предложение, Хабрик не ломался.

Harbhajan Mann (Харбхаджан Манн)


Харбхаджана Манна (Harbhajan Mann) бывает, называют звездой, но я бы так не горячилась и ограничилась статусом «очень известного»: звезды сами попадали мне в уши, а Харбика пришлось искать целенаправленно.

Часто в повествованиях о Харбхаджане фигурирует фраза «учащенное сердцебиение». И это святая правда, потому как от его пенья у иных может здорово подскочить давление:))))

Его песни оставляют двоякое ощущение: голос вроде бы есть, сильный голос. Но нет в нем никакой мягкости, тембр не назовешь очень приятным, скорее, он резкий. И причем сильно в нос поет.
Харбхаджан – это как раз тот случай, когда первые 100 раз проходят мимо тебя. Но на 101-й накрывает с головой. (Меня вот накрыло на «Jee Nai Lagda» из «Jag Jeodeyan De Mele». Сильнейшая композиция в альбоме, мощный финальный аккорд. Кажись, это даже саундтрек, кроме него там поют Шрея, Суквиндер, Рахат Фатех, Гурсивак, Сону Какар). И ты понимаешь, что попала, совсем попала!... У него много мусора. Порой кажется, что все его альбомы – вообще, одна большая песня, т.е, все песни на один мотив.

Непонятно, чем он берет? Наверное, той проникающей эмоциональностью, которая не может не волновать…

Чтобы оценить Харбика по достоинству, нужно послушать в 2 захода: 1-й раз – бегло, чисто для ознакомления, а вот во второй, уже зная, чего ожидать, расслабиться и получать удовольствие. Потому что песенки у него классные, но для осознания и признания этого факта необходим соответствующий настрой. На ходу его засмаковать точно не получится, предупреждаю.

Однозначно, его лучше слушать, чем смотреть. Улыбка и лисьи глаза слегка напрягают. Потому фильмы с ним боюсь и начинать.

Как по мне, этот парень просто долго запрягал: стабильно качественные альбомы, легко различимые на слух, появились у него после 2005-го. Много вещей прослушала, но скачать захотелось только два альбома.. Ласкает ухо активное использование в музыке старинных инструментов, и минимум технаворотов.

Пы.Сы. Какое-то время спустя, выяснила, что музыку к любимому Nazran Miliyan написал Шинда. Определенно, это кармическое. Про его существование я тогда не подозревала, а уже фанатела. Во как…

Ниже попесенно ссылки на закачку.

Unheilig - Große Freiheit. tour

Нагадую, головна подія жовтня - 2 концерти Unheilig в Росії. Москва і СПб. Ми бум в Москві.

Джаз-фестиваль у Коктебелі

Щось я почала вчащати на море, та ще й в Крим. Третій раз в житті виявився Джаз-фестивалем в Коктебелі.

Не сподівалась, що легендарний Коктебель, центр нюдизму, виноробства та богемних збіговисьок, виявиться такою дірою. Зрештою, я ж до моря їхала, а не на джаз.))) Море брудне, та ще й шторм, камені на пляжі плавно чергуються з бичками та уламками шприців, зелені немає… Набережна – суцільний базар з сувенірами, мавпами і харчевнями. Навіть гори не можна назвати ані гарними, ані величними.

Паршиво... Широка доступність закладів харчування стає за таких умов проблемою: з нудьги я починаю жерти.

І полчища, рої молодняку суціль растаманського штибу: хто плів косички та оздобу, хто лупив в бубон, а хто «відстав від поїзду» і просив грошей на дорогу. Нє, були й моменти просвітлення, траплялись пацани, чия гра заворожувала.

GLOBAL EAST Rock Festival 2010 висновки - відкритий лист оргам


Висновки
1. Їхати треба. Неймовірний терапевтичний ефект! Це крутіше навіть, ніж пляшка "Седавіту": навколишні реалії зовсім не дратують, вони оминають, за ними просто спостерігаєш. Часом навіть з цікавістю.

2. Організаторам: на кого гнала, всім всьо прощаю, ви хороші.

3. Організаторам пора би припинити ставити гурти раком. Я про буквально. Ну знайдіть ви три столи та кілька стільців!.. Якщо не впевнені в адекватності піпла - поставте кордон, запускайте по одному, як ви це любите.

4. Організаторам треба більше уваги приділяти хлібу насущному. Вібір харчів злиденний. Тай з питвом сутужно. Аж один сорт пива - це непристойно мало. В тої ж Оболоні (яка завдяки фесту врятувала вересневі продажі, до речі) непоганий асортимент. Також 40гр (!) ненайліпшої горілки за 15 грн - це не коментується навіть. І кави мені, кави!

5. Приємно, що ведучий україномовний. Тіко б випхати його навіть не на курси, а щоб поспілкувася з годину чи з філологом, чи з пристойним журналістом, щоб вказав на типові мовленнєві помилки. Бо часом такий ліз з його ядрьоний суржик, що мама не горюй!

6. Коби ще розклад фесту та іншу оргінфу викладали в широкий доступ, а не зберігали "в сухом прохладном мєстє"... І реліз для ЗМІ написаний в нервовому, істеричному тоні. В разі чого, готова нашкрябати путній. Безкоштовно.

7. А шо то за такі ВІП-ложі були?
Пи.Си. Ну, проблеми зі звуком, гадаю, виправите?

GLOBAL EAST Rock Festival 2010 по днях. 04.09.10

Diablo Swing Orchestra позиціонують себе як авангардний метал, але там всього намішано, передусім класики. Вокалістка в кращих оперних традиціях: голосиста й неосяжна. Вчувався мені й панк. Загалом сподобались. В них продумано все: і музика, і сцена, і костюми (чим, в принципі, похвалитись міг мало хто). Їх від себе самих теж перло ;)) Жваві й запальні, коротше.

13 сент. 2010 г.

Джаз Коктебель 2010

Джаз Коктебель, наверное один из самых известных фестивалей Украины. Я слышала о нем много, много разного, но лишь в этом году мне удалось посетить фестиваль.
Джаз Коктебель существует уже 8 лет и собирает на своих сценах (Волошинская сцена и NuJazz сцена) лучших джаз-исполнителей Украины и мира.
Теперь о впечатлениях. Впечатления более чем двойственные. Негативные впечатления связаны в первую очередь с самим поселком. Грязь и уровень обслуживания не вызывают желания вернуться сюда снова. Но музыка, состав исполнителей и старания организаторов фестиваля создают самые положительные эмоции, которые с лихвой компенсируют весь негатив.
А в плей-листе в ближайшее время появятся Al Foster Quartet, Karl Frierson, CherryVataCrew&Руся, Acoustic Quartet и Анна Чайковская.

9 сент. 2010 г.

GLOBAL EAST Rock Festival 2010 по днях. 03.09.10

Другий день фесту почавсь не менш прикольно, ніж перший: почали на пару годин пізніше через проблеми зі звуком. Через те латишів нагнали зі сцени через 15 хвилин. Як не крути, а по-хамськи вийшло. Ви стратили, так чого принижуєте команди?! Рок наче сповідує рівність…

Я щасливо уникла чекання і потрапила акурат на фольклорних металюг Eluveitie. Рекомендую! Добротна робота. На лірі й скрипці в них дівчата. Лірниця ще й співає часом.

Global East Rock Festival 2010 по днях. 02.09.10

День перший.

Одразу відчувається, що організацією феста займаються слов’янські душі: коли не виберись, все встигнеш. Щодня переконувалася в тому. Втім, мене це влаштовує цілком: я така сама розп**дяйка. Першого дня подалася на Петрівку з надією налапати там Компаніченка. Ніфіга. Однак, згаяла часу аж до пів на першу, тож за моїми підрахунками, основна маса народу вже мала одержати свої стрічечки, мирно пити пиво та бавитися на сонечку/дощику коло сцени. Фігушки! Ми ще досить непогано з годину поштовхалися на першому пропускному пункті: задні підналягли, а передніх пускають у вузьку дірку по одному. Коли б ще мене міцно затисли 5 здоровенних мужиків?.. Може товклася б там довше, коби не статева належність та мої перелякані очі, помічені охоронцем. А люди казали, що так провели по 2-3 години, під дощиком. Отак от.

Тож перші, кого побачила, були українці Flеshgore, які саме закінчували виступ. (UPD. Набрехала: то були Balfor)

8 сент. 2010 г.

Global East Open Air 2010. Общие впечатления


Ей-богу, здесь было в несколько раз безопаснее, чем на какой-нибудь день города. И если кому кажется, что охрана была слишком внимательна, то пусть идет к Элис! Потому как охрана не мозолила глаза, путаясь под ногами, но и порядок был. На колюще-режущие проверяли, но имей желание, я могла пронести что угодно. Это был тот случай, когда не перебдели, но и не недобдели.  Про еду: ассортимент скудноват, цены не особо демократичные, низачот, а все остальное пучком.

Моя когнитивная карта… Э-э-э-э… Ну, в общем, тяжело ей было. А то! Вежливые металлюги, всего две пьяных (при том, небуйных) рожи за три дня, умные глаза... Мытые головы, в конце концов! Так что дело еще и в публике.
А публика собралась знатная. Ну, ясное дело, распустили парни косы: 

6 сент. 2010 г.

Global East Open Air 2010. Rotting Christ

Зачотно выступили Rotting Christ.
Прокачали толпу на все 300%! Не знала, что могу так орать и прыгать. Еще пара таких выступлений, и буду участвовать в слеме :)))

Global East Open Air 2010. Oomph!



Уж простите, но поскольку я барышня слегка умфанутая, то рассказку про Global East Open Air 2010 начну с них, а не с начала. В конце-концов, они впервые в Украине!
Oomph! малеха выбивались из стилевого списка команд, но какая мне, в принципе, разница, ехала я, прежде всего, на них.

Автограф-сессия
Начали ребята с автограф-сессии. Глядя на происходящее, тихо млела и пускала пузыри: простые выражения лиц, старательно подписывали все, что им протягивали, стремясь никого не пропустить. Кстати, приятно, что очки не закрывали глаза, согласитесь, это сам по себе барьер.

26 авг. 2010 г.

Intimacy: Album III(2010)

Сперва яду. Мы, украинцы, почему-то считаем себя очень музыкальным, очень одаренным к пению народом. Вот только с душевным пением у нас напряг. Хотя... Нет его, никакого напряга, потому как и соула нет. Дайте вспомнить, 12 лет назад Дима Климашенко подавал большие надежды, но быстро спекся, обозвал себя продюсером и клепает говенные песни, ставит пальцы веером, и фотографируется в окружении каких-то сосок. Сорри, молодых дарований.

Короче. Слушаем хороший соул. Намедни Kem выпустил Intimacy:Album III(2010).

Для качественного воспоизведения тащите медвежью шкуру, красное вино и прочие полагающиеся по жанру причиндалы. Ну и камин, ясное дело. Если нету, то хотя бы такой, как у Буратино. И только теперь включаем.

Романтично, чувственно, душевно. Эта музыка годится не только для свидания, она больше. Под нее неплохо бы мысленно остановиться и перевести дух.

Такая музыка, согласна, вполне годится для фону жизни, а не тип le noir. Кукса, ну скажи, что он тоже тебе понравился!

16 авг. 2010 г.

Mono Inc.

Эта группа - второй известный мне случай (ха, а надо копнуть тему глубже), когда ударник перешел в вокалисты. И первый известный мне случай, когда за ударными барышня. А не на подпевках, как положено))).

Не уверена, что видеоряду это добавило, потому как лично меня то, что я вижу, пугает. Сразу вспоминаются досужие россказни про увлечение готов оккультным да и общая склонность к некрофилии. Чего только стоит обложечка предлагаемого Voices Of Doom.

Но звук их мне, определенно нравится. За десять лет существования Mono Inc сподобились выдать всего 4 студийника, но ими, поверьте, стоит занять место на полке. А когда слушаешь, должно быть готовому к когнитивному диссонансу: готической монотонности нет (точнее, замечаешь ее за 10-м разом, она проявляется в голосовых модуляциях). Вообще, их альбомы - это пример здоровского баланса: баланса мелодики, жесткости, танцевальности, лиричности. А еще есть у меня любимый глюк: в балладах чудится мне влияние Metallica.

Кто боится качать непонятно что, и даже "сделано в Германии" не вдохновляет, то вспомните, их работу вы слышали в трибьюте Loblieder (Herzblut), ну и послушать можно предварительно здесь, на оф. сайте

Еще подкидваю ссыль на Рain,love and poetry 2008 года. Он мне даже больше нравится - живее, да и разнообразнее.

Едино что - вокалисту бы на уроки пения, ибо задатки отличные, но волненье не всегда получается передать. А с его тембром это задача несложная, сделать, чтоб у барышень "терпли коліна"! А, и физия его - слабое звено, имхо.

9 авг. 2010 г.

Дмитрий Шуров. Pianoboy

Озаглавить этот пост можно было "Фото из архива", т.к. опубликованные фотографии сделаны были на концерте Дмитрия Шурова "Pianoboy" несколько месяцев назад. Впечатления стерлись, а фото остались.

Если вам кажется, что о Дмитрие вы ничего не слышали - вы ошибаетесь, ведь ранее он был клавишником в "Океане Эльзы", "Esthetic Education", а еще вы можете услышать его в альбоме Земфиры "Спасибо" (хотя, вероятно, и в других ее работах).

В команде Шурова были:
Лида Тутуола - вокал, бэквокал (и не только);
Ольга Шурова - вокал, бэквокал (и не только);
Esthetic Education - гитара (а иногда и вокал);
А еще был барабанщик, эх, имени я его не запомнила и не шла на афишах и в Интернет, но очень яркий исполнитель.

А теперь фото:

8 авг. 2010 г.

расписание Global East Rock Festival 2010



Кобзарський цех. Кто кріпко на Бога уповая... Псальми та канти (2003)


Давно слухаю цей альбом, однак він має бути в кожного! Тому роблю перепост від klodius.
Рік: 2003, Жанр: Folk, Формат: MP3 320 kbps

Треклист:
1. Христу на кресті - Володимир Кушпет, кобза
псальма; записано П. Демуцьким від лірника Прохора Завертана (с. Бузівка Таращанського повіту, Київщина)
2. Нема в світі правди - М. Хай, ліра
псальма; за нотацією Ф. Колесси; записано від лірника Антона Скоби (Полтавщина)
3.Святому Георгію - М. Товкайло, бандура
кант; з репертуару Г. Ткаченка
4. Ой, горе, горе ... - А. Білоус, кобза
псальма; з репертуару О. Вересая та В. Кушпета
5. Про потоп - Е. Драч, кобза
псальма; записано П. Демуцьким від лірника Романа на Київщині
6. Ой. по-під мостом, мостом... - В. Шевчук, ліра
кант; записано Л. Новіковою від лірника Жадана (с. Чернеччина, Харківщина)
7. Про страшний суд - Микола Будник, бандура
псальма; з репертуару Г. Ткаченка
8. Кто кріпко на Бога уповая... - Тарас Компаніченко, бандура
кант; сл. Ф Прокоповича, муз. - анонім, XVII ст.
9. Земля плачеться... - К.Черемський, бандура
псальма; з репертуару А. Парафиненка (Харків)
10. Про Почаївську Божу Матір - О. Санін, ліра
кант; з репертуару лірника Андріяна (Волинь)
11. Ісусе прекрасний - Тарас Компаніченко, бандура
кант XVII ст.; сл. Д. Туптала, муз. - анонім, кін. XVII ст.
12. Блажен той муж (Псалом 111 - переспів) - Е. Драч, кобза
заримовано і покладено на музику Е. Драчем
13. Страстям Христовим - К.Черемський, бандура
псальма; з репертуару А. Парфиненка (Харків)
14. Про грішні душі (По горам, горам...) - М. Коваль, бандура
псальма; записано М. Ковалем (с. Великий Хутір на Черкащині)
15. Про славу і багатство - Е. Драч, кобза
псальма; муз. і сл. Е. Драча
16. Всякому городу нрав і права - Тарас Компаніченко, бандура
сковородинська псальма; з репертуару Г. Ткаченка
Качати "Кобзарський цех" тута

Малкит Сингх (Malkit Singh). И «Billo Rani» тоже


Добралась, наконец, написать отзыв и на Малкит Сингха. Его давно, и, наверное, по праву, называют «золотым голосом». Это бхангра-икона. Легенда, почему-то малоизвестная даже в среде индоманов. Победитель множества конкурсов, в 2008-м отмечен британской королевой за вклад в бангра-музыку. (Не смогла не запостить фотку, есть у человека слабость:))))

За более, чем 20 лет деятельности создал 21 альбом, ну и совместных проектов тьма. Замечен в авторстве музыки к фильмам (например, «Bend It Like Beckham»).

Малкит – образованный человек. Как-то этим, за редким исключением, не очень «любят хвастать» звезды большой сцены (видимо, по причине отсутствия). Первый мегахит (между прочим, за него дали золотую медаль университета Нанак (Пенджаб)) Gurh Naloo Ishq Mitha, вошел в дебютник Nach Gidhe (1984), который также сразу выбился в хитовые. Тогда же Малкит перебрался из Пенджаба в Британию.

Для меня его тембр, однако, оказался высоковат и резковат. Спецом скачала тот, первый хит – и ничего... Cборники – очень фифти-фифти. Но вот с Джаззи Сиду «Ки Кене» - это было взрыв! Я аж проснулась! У них похожая энергетика. (И оба умудряются на с чувством спетое снимать отмороженное видео). Потому пришлось в срочном порядке качать хваленый Billo Rani (2009).

Альбом оставил очень приятное впечатление. Думаю, со мной согласятся даже категорические непоклонники бангры, поскольку сразу видно, что работа сделана на совесть.

Теплый, мягкий и спокойный звук. Но одновременно живенький. Не скажу, что я слишком в обмороке, но присутствие Риши Рича и Мамзи воспринимаю благосклонно (эта парочка умудрилась не испортить, но улучшить). А этот факт уж о чем-то, да говорит

Все песни слушабельные, даж не знаю, кого отметить особо. Billo Rani очень подходит как фон для работы глупой ночи, в загнанном состоянии, когда медленные композиции убаюкивают, а слишком быстрые раздражают и отвлекают от работы.

Хе, а ведь сокращенно от Малкит будет Малки!.. Кста, группа у него есть, «Золотые звезды» называется.
Billo Rani качать здесь

Amrinder Gill «Dooriyan» (2009)


Продолжаю охи-вздохи на тему Сукшиндера Шинды… Сегодня очень рекомендуется к прослушиванию осенний релиз Амриндера Гилла (Amrinder Gill) Dooriyan, для которого Шинда написал музыку. (Эту чудную пару вы уже поимели удовольствие слышать в Сollaborations-2 (Tu Hi Tu). (Есть еще один Гилл, но кем они друг другу приходятся, я еще не выясняла.)

Альбом модерный: не этно, но попса. В нем мало Индии, но много индийской экзотики. Глобализация таки берет свое (Tere Karke Kuwari так вообще, клубняк). По духу это, скорее, альбом европейца (коим, собственно, Сукшиндер и является), который вдохновился Востоком. Потому как кой-где проскакивает и арабскость (Maar Sutya). Но в Dabbi к нам возвращаются традиционные Bhangra - мотивы.

Автору респект за отменный вкус, такой альбом положено назвать эклектичным, но смешение стилей часто ассоциируется с хаосом и безвкусицей. А здесь придираться не хочется, да и не к чему: гитара, фортепиано, дхол, тумби, кучка наших барабанов, скрипки, гармонь, набор дудок и типично клубных звуков – и да, это все получилось вкусно!

В Dooriyan присутствуют и сильные гитарные рифы, и привычные для нашего уха ударные (Dooriyan и Tere Bina). Еще стоит отметить увлечение композитора латино. Понемногу, но Сукшиндер вкрапляет латину в каждую последнюю свою работу. Чтобы далеко не ходить, вспомним еще раз диск "Сollaborations-2", и в нем Apni Bana Ley и Tu Hi Tu (это даже более яркий пример). А здесь вот, в Dilbar, испанская гитара очень хороша!

Mera Ki Haal и Sahan Ton Nere – лирично-ритмичные песни, по моему нескромному мнению, лучшие в альбоме. Очень в моем вкусе, слушаешь и цепенеешь. Под такую песнЬ хорошо потосковать о потерянной любви, например. Или поплакать в подушку. Или абстрагироваться от тягот зимней поездки в ледяном автобусе Днепр-Харьков.

Амриндер поет не совсем типично для панджаби: при всей эмоциональности, нет положенной по жанру высокой резкости. Он мягок, и даже Bhangra в его устах звучит тепло: это песни не для площадных гуляний, но для интимного пения вечером у камина для одного, близкого человека.

В общем, этот парень меня тронул, буду просить добавки 5 из 5.

6 авг. 2010 г.

«Кому вниз» - Мамай

Видатний (без іронії) гурт «Кому вниз» не відомий жодному з моїх знайомих. І це з таким, без перебільшення, видатним голосом і музикою! Втім, чому тут дивувати? «Кому Вниз» не унікальні. Кого в нас тільки не знають?.. Тому Андрія Середу частіше можна почути в рекламі, ніж в основній ротації.

Чомусь вдало поєднувати етно-мотиви та, прости, Господи, сучасний саунд, не змогли композитори покоління Іво Бобула та Алли Кудлай. Що б не робили, все виходить «Червона рута». А «Червона рута» мусить бути одна. Натомість молодше покоління (холєра, скіки часу пройшло, вже й не хлопчики), доби 89-го, ці змогли. І «Кому вниз» перші в ряду. Окрім того, що «Кому Вниз» перший український індустріальний готичний гурт, вони ще, як на рокерів, добряче вправляються із символічною поезією.

Це все я спробую показати на прикладі пісні «Мамай». Етно ловіть на слух, решту читайте. Втім, будьте мужні: з літаналізом в мене завжди були напружені стосунки…




В цій пісні символів чи не більше, ніж в «Неба зорі». Коротка, хльостка, вона про нас, якщо хтось не второпав. Взагалі, Середа образ Мамая любить.

Тож, маємо кілька образів-символів: Мамай, кінь, пес, спис, овес, дуб. Маємо навіть пари протиставлення: кінь-пес, спис-овес, Мамай-дуб.

Ще мені тут вчувається герой, якого Андрій Середа не згадує, але він є. Там, на самому дні, де переплелися символи. Це Пан. Пан – володар, обмежувач вольностей, самодур, скнара етс.

Матчастина.
Мамай – козак, давній образ українця, з купою чеснот, а головне, сильного духом. Це символ України. Якщо й зараз кількість народних картин, розкиданих по музеях, що зображують козака Мамая, вражає, то скільки ж їх було за доби козаччини? Вірю, що майже в кожній хаті, на рівні з образами.

Майже завжди козак зображений за грою на кобзі, склавши по-турецькі ноги, а на задньому плані дуб і коник. То все ознаки «мамаювання» - якби то романтичніше, мандрівного способу життя. Кінь – уособлення волі, дуб – сили, могутності. Частенько за спиною в козака виднівся спис. Це символ швидкоплинності життя, смерть чекає ж бо щохвилини. Такі списи ставили на місці козацької могили.

Не дивує, за таких обставин і переклад імені. Козак Мамай – то Ніхто.

Ловите, куди я хилю?

Це був вступ для непосвячених. А тепер слухаймо пісню, і дивуємо, як вправно тут поєднані зовсім здавалось би, різні символи.

Списи – «густий древній ліс, що не ступиш і кроку» (символ слави, за яку сплачено кров’ю). Списи перевелись на дрібний овес – розтанула могутність, бо ми такий дивний народ, що самі в собі сумніваємось, чи є ми насправді (чи був отой ліс?). (Синонім: «золотого Тамерлана онучата голі») Врешті-решт, все зводиться в нас, найкращі починання, звитяга – все переводиться на нісенітнцю, якою баба вишіптувала болячки (а згадаймо, так їй нараяв пан, бо зажав якось матеріальніше помогти), на «біг пес через овес, не шкодило псові...»

Але то псові не шкодило, і бабі. А нам шкодить, бо наш праліс зі списів, перевівся на дрібний овес. Овес до небес. Бур’ян теж часом небес сягає. Лишився ген-там самий дуб. Той, що за спиною в Мамая.

І Мамай, Мамай-козак, на все те дивлячись, вирішив покласти якійсь із цих гризот край. Оскільки сил, аби відродити ліс, він не мав, бо дід. Дід уже й духом. То мусив вішатись. І розтанув, як той ліс списовий, перетворився на Мамая. На Нікого. «Надто дивний світ остогид йому вкрай, той повісився дід на ймення Мамай.»

Ну, щось таке. Утворився новий химерний біоценоз: поле з вівсом, де коли-не-коли видніються списи, зі собакоподібним Пегасом-мутантом, який колись був конем, був волею (читай: правами). Бо як світ здурів, то чому б Пегасу не бути Псом?

Але, якщо глянути з другого боку, то ця фраза з казочки дійсно є частиною магічної формули, де з вівсом діється навпаки: «Біг пес через овес, Пропав вогник увесь. Побив, потоптав, Щоб цей вогник пропав.» Чи не видається вам, що вона, а разом із нею дитяча дурнувата загадка: «Біг пес через ПАНСЬКИЙ овес, ловіть пса, щоб не потолочив вівса» виступають антитезою?

5 авг. 2010 г.

Кому Вниз - Неба зорі


Ця пісня, попри те, що має вже більш, як 10 років, актуальності не втратила. Втім, як і більшість з доробку гурту. Це дійсно музика високого духу. Люблю її за купу смислів і символів, що творять особливу енергетику. Ну й голос Андрія Середи, само собою. Між іншим, "Кому Вниз" - перші українскі індустріальні готи.

Країна мрій. Частина 2. Витрішки

Країна мрій фестивалить вже котрий рік в інтересному сусідстві: з одного боку Лавра, а з другого - музей ВВв. Торгували ми витрішками з самого ранку, і було на що подивитися. Цікаво спостерігати за цим рухом – народу зібралося, як на SIA, на стенд Maserati. Але з деякими суттєвими відмінностями. Здавалось, і правда, що в людях того дня показалося все найкраще. Натовп чималий, але всі спокійні, приязні. Сміття нема, от що!Це – гігантська лялька-мотанка, наскільки я розумію.
Багато колоритних типів, в звичайному середовищі їх би приймали за психів, а тут вони були цілком органічні, як-от, приміром, цей вишивальник метеликів у різнокольорових шкарпетках:
Миле поросятко, просто чарівне: хвостиком виляє, носом вологим втягує повітря, наче песик. Власник запевняв, що воно, як той восьминіг, передрікає результати футбольних матчів. І не тільки.
Дуже багато малих дітей, часто у вишиванках. І їм було, чим зайнятись: і голубів з тіста ліпити, і ляльки з соломи робити:

До речі, про вбрання відвідувачів: багато хто не обмежувався стандартним набором: вишиванка-джинси, а вдягався, як слід: з коралями, запасками, поясами та стрічками. Люди вдягали щойно куплене, а дехто мав раритетні вишиванки, «в яких ще прабабця дівувала».
Обов’язково замовлю собі чобітки з конопель з цього стенду, щойно розгребусь з мандрами (а отже, не раніше жовтня)))). Це взуття (до речі, ціни земні). Гончарі, ткалі, дуже гарні хустки й шарфи в техніці батік, різна біжутерія та стандартна купа сувенірки, яку горами вивалюють у кожному більш-менш живому турцентрі, аби «гості міста» мали що перти додому та роками витирати, потай матюкаючись, з неї пил.
Алея майстрів (мені приспічило мати вишиванку) наче підібралась непогана, але щоб вибрати щось до душі і щоб не скидатися на солістку в заводському ансамблі самодіяльності, то з цим були складнощі. Складнощі починались від 1,5 тис. грн. Тому я обмежилась купівлею пари квазі-вишиванок, собі й Куксі. Спеціально вибрала таку попсову, щоб не лише на етнозаходи, а й у будень межи люди. Легкі провокації – то наше все! ;-))

Країна мрій. Частина 5. Брати Капранови


Стою коло ятки з книжками, міркую, яку ж книжку вибрати, щоб, тягаючи її далі через пів-України, читати добровільно. Хтось торкається руки: «Сфотографуйте нас, будь ласка!» «Опа!.. Ну добре, тільки тоді й для мене попозуйте :-)))).» Позує, бачте. 
 
Вони обоє приїхали на своєму суперзапорожці-кабріку до музею Івана Гончара (Іван Гончар – видатний скульптор, художник, свекор Ніни Матвієнко і просто красивий мужчина), готувати очаківський куліш, ну і по ходу, презентувати книжку. Книжка, насправді не нова, нова була фіча, яку Віталій "на очах в захопленої публіки" наліпив на обкладинку, поки Дмитро тер моркву.  

Куліш, до речі,  готували ще: Едуард Драч, Марія Морозенко (на фото), Ірен Роздобудьмо, казкар Сашко Лірник (прикольний, рекомендую).

Країна мрій. Частина 4. Тарас Компаніченко

Хай вас не лякає, що важко знайти частини 2 і 3: то я так викладаю.
Що б такого розказати про музику на «Країни мрій»? Дочікуватися, коли на головнній сцені почнеться основне дійство, сил не було. Вийшов якийсь дохленький розігрів… Нє, часом в них бували й проблиски. Але не фонтан. Тож, «Вася Клаб», «Астарта» та Фома виступали вже без мене.Отже, приплету сюди таке:

За продаванням витрішок до сцени «Кобзарська майстерня» дійшла пізненько, але вчасно))) Чую, хтось так ловко грає та виспівує, такий знайомий голос! Ну чисто тобі любов всього мого життя - кобзар, лірник і бандурист Тарас Компаніченко

І молодняк обсів його, як бджоли вулик, і дощ їм не дошкуля… Стояли, сиділи де прийдеться: на бордюрах, на карематах, ряднах та й просто на траві. Згадалися картинки/розповіді з уроків літератури про давніх кобзарів, коли ото прийде такий співець в село, а коло його зберуться старі й малі та слухають задумано про давні славні часи… 

Але наступної миті засумнівалась: голос був втомлений, і, може, навіть трохи сердитий, якось з притиском співає. Питаюся в двох хлопців: «А хто то?» «Не знаю, але дуже гарно! Він вже давно співає». Тільки не треба єхидних зауваг, мовляв, було б подивитись. Недобачаю я, вже аж на фото розгледіла. 

Тарас Компаніченко не лише співав півтисячолітніх пісень, він багато й цікаво розповідав і про історію музики: давнішої і новішої. Згадав Лисенка, що його сприймають в нас виключно як «ремейкера» народних пісень, а він же і романси писав (і не лише на вірші Шевченка: був і Гейне, і Міцкевич) і оперу «Сапфо», і музикознавчі розвідки в нього є. Про старовинне, до нотного «квадратне письмо» розповідав, яким записана досить значна кількість давніх творів, які вважалися втраченими.

Хе, харизму-таки не розгубив, навіть будучи не зовсім в тонусі. По закінченню виступу швидко десь здимів. А наступного кобзаря, Ярему Шевчука (ансамбль Костянтина Чечені, дуже рекомендую їхні «Музичні діалоги») чекала вже набагато менш численна аудиторія, я теж на третій пісні пішла.
 
Нижче викладаю на послухати одну річ. Визнаю, непристойно так кайфувати від релігійної пісні, але що я маю робити, в ньому дивовижним чином уживаються благостний голос, щирість та піднесено-урочистий настрій!.. 



2 авг. 2010 г.

Гурт Обійми дощу - Елегія (2009)


Як я спостерегла, мої земляки віддалися на милість піратів: ісперва Крихітка вільно виклала альбом, потім Положинський. У Вія взагалі добра традиція. ТНМК часом викидають дещо... А ось і новачки тенденцію підхопили.

Українське намагаюся купувати: книжка то, чи диск (часом, правда, те українське не варте матеріалу носія). Тому й лінків на скачування українського тут досі не було. Хай там як, але цих, як натраплю в Арт-Вертепі – додам до фонотеки обов’язково. Присягаюся рейкою в зубах моєї коняки!

Налапала в Твіттері цю компанію. Пристойна, скажу я вам, компанія. Знайомтесь: київський гурт «Обійми дощу». Слухаю весь вечір їхній дебютник – «Елегію» (2009). Соліст, Володимир Агафонкін, – універсальна машина: і на гітарі може, і заспіває. Ну і звісно ж, сам пише музику й тексти. Тексти, до речі, мають зміст і смисл.

Слухаєш «Елегію», і розумієш: це – не дощ, це – злива. Майже фізично відчуваєш, як тебе огортають, примушують ціпеніти, холодні, крижані струмені (дарма, що надворі +38).

Це справжнє занурення, скажу я вам. Така музика потребує повітря: «Елегію» краще сприймати десь в готичному соборі, у відкритому полі або на урвистій скелі посеред моря. Ну, чи принаймні, зробити на повну. Тоді дух забиває. Добре, що 8 треків всього, бо дах може не повернутися. :-)

Найбільше враження альбом справить під час депресії, коли там, хлопець кинув, чи в ПМС (тоді люди найбільш чутливі до такої музики, тоді проймає найсильніше.) Це як лізти на вежу львівської ратуші – платиш всього три гривні, а переляку маєш на цілу тисячу! Але враження я вам гарантую і без ПМСу, бо робота якісна, більше того, нема потреби дошукуватися таланту: його добре чути.

Весь альбом витриманий в одному настрої: дощ, осінь, закінчення, втрата етс. Загалом, досить готично. Треки я поки що розрізняю слабо, вирізняю лиш баладу «Самотні Ночі». Однак пішло добре: голос вокаліста рятує ситуацію. О, згадала, кого нагадує: Diary of dreams. Хоча німець явно програє у живості виконання.

Гарний у Володимира голос: низький, чуттєвий і теплий Люблю такі чоловічі голоси. Як на заявлений дум (навіть ф’юнерал), то музика досить жвава. Як на заявлений індастріал, музика досить м’яка й мелодійна. До того ж тут є флейта, скрипка й альт. Всі інструменти звучать живими, що теж не зовсім типово. Тож, затитрований Progressive Rock, найповніше характеризує жанр. Вкраплення жіночого вокалу додають емоції.

Тож, хрестимо пальці на те, аби хлопцям-дівчатам не розгубити імпульс першого альбому та не нарватися на синдром другого. І не зациклюватися на одному чомусь: добре, коли альбом – єдине ціле, але впізнаваність ніхто не відміняв. Ну а там і до зіркового статусу недалеко.

27 июл. 2010 г.

Продолжаем разговор

Думали, все? Нееет, продолжаем про волынку.

Волынка прочно ассоциируется с крепкими ребятами в клетчатых юбках, однако, ее знают даже в Индии. Что уж говорить про ближнее шотландское зарубежье. Да и для Украины этот инструмент не новость. Это видео я записала года три назад в пгт Верховина Ивано-Франковской обл. Играет хозяин дома, Роман Кумлык.

Он собрал у себя изрядную коллекцию гуцульских музыкальных инструментов, однако в его домашнем музее хватает и разного домашнего начиння: от старинных утюгов до австрийских денежных знаков.

video

26 июл. 2010 г.

Сборник волыночных мелодий

Чего греха таить, волнуют меня всякие регименталь марши вкупе со словосочетанием «Pipes & Drums». 

Если кто ждет дальнейшего повествования про «Країну Мрій», то его пока не придумала, но Любарт фест, который проходил примерно в то же время, вызвал у меня приступ словесного поноса вдохновения. 

Волынкотерапия, ей-богу, лучшее средство для очистки восприятия после информационного шума, когда уже плохо различаешь полутона, и воспаленный мозг просится, чтобы от него отстали со всякими выгодными коммерческими предложениями, спонсорскими пакетами, новостями, спамом в почте и бесконечным трепом о загранкомандировках в офисе. 

Подобного ощущения свежести, тех самых расправленных легких, можно достичь, только внемля оргАну. Чувствуешь, буквально, как озонируется воздух вокруг. И тетки в маршрутке не такие остервенелые, и мужички почти не воняют пивом.

Почему-то в мувиз волынка фигурирует исключительно как символ чего-то неудобоваримого и нудного (ну, кроме разве эпосов про Шотландию). А когда герою нехер делать, он начинает учиться игре на ней, доводя до сказу семью (вариант - скрипке). И этот прием почему-то считается мегакомичным. Да, игре на волынке нужно учиться, и обладать таким-сяким музыкальным вкусом и чутьем, чтобы создать красивую мелодию, и вообще, извлекать приятные звуки. 

Тьфу. Не ведают, что творят.

Волынка – это же чудо! Это же восхитительный по своим возможностям инструмент! Это же целый оркестр в одном мешке! Ну ладно, не оркестр. Ансамбль. Но это не умаляет ее достоинств, не вздумайте со мной спорить, у меня три диска заначено, я знаю, о чем говорю.

По сути, сигнальный инструмент, чей звук слышен за несколько километров, волынка способна быть нежной, легкой, игривой, и, в то же время, торжественной. (Но русское «торжественной» не отражает всей полноты значения, лучше украинское «урочистий»!!) 

А какой эффект получается в сочетании с дробью полковых барабанов! Волынка порой, дергает за такие ниточки, что иные толстокожие обыватели искренне полагают, что этот инструмент дисагмоничен и просто действует на нервы. Они не понимают, что задеты настолько чувствительные струны их душ, о существовании которых они сами не подозревали.

Выкладываю небольшую подборку. Вот согласитесь, в ней есть вещи и для похорон, и для свадеб! Причем, «похоронные» не угнетают. Наоборот, что-то подобное и должно играть, чтобы давать близким утешение.